Дослідження гештальт-терапії

ФІЛІП БРАУНЕЛЛ

Переклад Харківський Інститут Гештальта і Психодрами

 (перекладач Лутовінова Ірина)

Анотація. У статті представлено історію розвитку дослідницької традиції в гештальт-терапії від самого її початку, включно з витоками дворічних наукових конференцій з гештальт-терапії. Зазначена історія ілюструє той факт, що дослідницька традиція відповідає власне природі світової гештальт-спільноти: вона є інтернаціональною. Стаття описує деякі філософські суперечності в науковій спільноті, що формується, а також пропонує коротку таксономію дослідницьких методів, які вона використовує. У статті визначено та описано три категорії досліджень, що мають значущість для гештальт-практиків та дослідників: гештальт-специфічні, гештальт-гібридні та гештальт-сумісні дослідження. Вона включає короткі описи актуальних проектів досліджень гештальт-терапії у цих категоріях. Насамкінець надаються пропозиції щодо зміцнення життєздатності та забезпечення подальшого розвитку дослідницької традиції в гештальт-терапії – такої, яка могла б стояти нарівні з іншими визнаними напрямами.

Ключові слова: гештальт-терапія, дослідницька традиція, методологія, філософія, майбутнє, адвокація

Вступ

Дослідження не вперше викликають зацікавленість в деяких гештальт-терапевтів. Але навіть в наш час вони не становлять великого інтересу для більшості з них. Як такі, дослідження завжди були другорядними у порівнянні з багатьма іншими предметами, що здається іронією долі, оскільки дослідження логічне пов’язане з майже усіма важливими аспектами гештальт-терапії завдяки необхідності перевіряти, чи вони дійсно мають істотне значення.

У Німеччині важливість досліджень у галузі гештальт-терапії була усвідомлена набагато раніше, ніж в інших країнах, завдяки німецьким нормативним процесам. Як відгук на це Німецька асоціація гештальт-терапії (DGV) присвятила дослідженням додатковий випуск свого журналу «Гештальт-терапія» (1992). Крім того, свій внесок у питання досліджень у гештальт-терапії зробили у різний спосіб декілька зарубіжних авторів. У 2006 році Уве Штрумпфель (Німеччина) опублікував перший системний огляд досліджень у галузі гештальт-терапії (Struempfel, 2006). На диво, він виявив набагато більше достовірних результатів досліджень, ніж це усвідомлювала більшість викладачів, супервізорів і практиків гештальт-терапії. Він також долучився до написання оновленої стислої версії книги «Гештальт-терапія» Лотти Хартманн Коттек (2012).

До 2013 року доповіді про дослідження інколи з’являлися в програмі тієї чи іншої гештальт-конференції. Спроби Асоціації розвитку гештальт-терапії (AAGT) проводити дослідження силами своєї спеціальної тематичної дослідницької групи, чи створити за підтримки Міжнародного дослідницького гештальт-центру (GISC) в Кейп-Код дослідницьку групу або міні-конференцію з метою проведення досліджень, не привернули уваги великої кількості учасників. Таким чином, дослідницькі зусилля зійшли нанівець.

Міжнародний психотерапевтичний журнал: Листопад 2020, Том 24, № 3, с. xx-xx: ISSN: 1356-9082 (Print); ISSN: 1469-8494 (Online)© Автор та Європейська асоціація психотерапії (IJP): Передрук та дозвіл: www.ijp.org.uk Представлено червень. 2020; рецензовано та переформатовано; листопад 2020. DOI: 10.36075/IJP.2020.24.3.5/Brownell

Розвиток досліджень з гештальт-терапії

Згодом загальне клінічне поле змінилося. Воно стало набагато вибагливішим, вимагаючи від практиків демонструвати «обґрунтовану практику». Гештальт-терапевти почали це відчувати. В Європі навчальні гештальт-інститути вимагали написання дипломних робіт з орієнтацією на дослідження. У США група практикуючих гештальтистів розглянула питання щодо курсу на проведення досліджень у книзі (Brownell, 2008), причому один з рецензентів зазначив: «Ця книга є, безумовно, на часі, адже вона є позитивною відповіддю на відчутну потребу закласти підвалини для роздумів стосовно досліджень у галузі гештальт-терапії…» (du Plock, 2009). Браунелл (Brownell, 2014) продовжив закликати гештальт-терапевтів «ставитися серйозно» до досліджень.

Існуюча в межах різних юридичних систем необхідність документувати «найкращі практики» призвела до створення комісій, яким було доручено визначати ефективні чи ймовірно ефективні підходи. Через брак наукових даних гештальт-терапію було повністю виключено з розгляду. Комісії дійшли висновку, що неможливо практикувати «емпірично підтверджену» гештальт-терапію, оскільки вони не знайшли жодних наукових даних, на які можна було б покластися.

У 2013 році в GISC відбулася перша сьогочасна наукова конференція з гештальт-терапії під керівництвом Філіпа Браунелла та Джозефа Мельника. Гештальт-терапевти з різних країн, які мислять дослідницькими категоріями, зібралися, щоб об’єднатися навколо фігури формування традиції проведення досліджень у галузі гештальт-терапії. Конференція затвердила якісні і кількісні методи досліджень і розпочала вирішення питань, пов’язаних з філософією науки, яка становить їхнє підґрунтя.

У 2014 році EAGT організувала навчальний семінар з дослідницьких методів у Римі. Він також мав успіх, і учасники отримали можливість розглянути декілька ефективних методів, за допомогою яких доцільно проводити дослідження у галузі гештальт-терапії.

У 2015 році в GISC відбулася друга значна конференція, присвячена  дослідженням у галузі гештальт-терапії, учасники якої ще уважніше розглянули як феноменологічні, так і кількісні методи. Один з підходів вирізнявся як шлях для практикуючих гештальтистів розпочати індивідуальні емпіричні дослідження: це був метод досліджень з аналізом часових рядів, орієнтований на окремі випадки (Single-Case Time-Series Research Design, SCTS). Дизайн SCTS визначає не тільки результативність, але й ефективність терапії. Якщо результативність встановлює кореляцію (те, що дві речі відбуваються одночасно), ефективність встановлює причинно-наслідковий зв’язок (те, що одна річ спричиняє другу). Таким чином, цей метод вважався дуже потужним і більш практичним для гештальт-терапевтів, більшість з яких не пов’язана з університетами і не має доступу до великих студентських груп, з якими можна було б проводити групові дослідження ефективності методів терапії. Такі групові дослідження стали «золотим стандартом» дослідження ефективності, відомими як рандомізовані контрольовані дослідження/лікування (РКД). Більш обнадійливим є те, що Американська психологічна асоціація визнала дизайн дослідження SCTS логічним еквівалентом РКД (APA, 2006).

В Італії у 2017 році пройшла наукова конференція Італійської федерації шкіл гештальт-терапії (FISIG), яка зібрала близько 800 учасників, тренерів і переважно студентів 15 італійських шкіл, визнаних міністром університетів. Молоде покоління гештальт-терапевтів було в захваті, відкривши для себе розмаїття можливостей проведення клінічних досліджень. Шкала достовірності гештальт-терапії була представлена Мадлен Фогарті (2019), учасники експериментували з нею та висловлювали конструктивну критику. Однак інститути під керівництвом Маргеріти Спаньйоло-Лобб досить активно займалися дослідженнями вже з 2001 року, у партнерстві з Деніелом Стерном, а також у співпраці з багатьма різноманітними університетськими дослідницькими системами. [1]

В ході подій європейські освітні та тренінгові програми з гештальт-терапії, які чекали на державне ухвалення, повинні були надати емпіричне підтвердження валідності гештальт-терапії. Саме через це в Європі зростає інтерес до досліджень в галузі гештальт-терапії. У деяких європейських країнах гештальт-терапія отримала повне визнання, і в цих країнах інститути або гештальт-асоціації зобов’язані самостійно проводити або, принаймні, брати участь у дослідженнях. Унаслідок цього студенти, які там навчаються, стають все більш обізнаними в наукових питаннях.

У 2017 році гештальт-спільнота провела третю міжнародну наукову гештальт-конференцію в Парижі, Франція. Гештальт-конференції від самого початку обрали модель проведення, коли всесвітньо відомі дослідники, здебільшого з інших галузей, виступають у ролі «тимчасових наставників»,  здійснюючи вплив на дослідників-початківців у гештальт-терапії. У Парижі таких осіб було троє (Луї Кастонгей, Вольфганг Шахер і Ксав’є Бріффо). У 2019 році наукова конференція відбулася в Сантьяго, Чилі, з двома наставниками (Клара Хілл і Маріанна Краузе). П’ята наукова конференція відбудеться в Гамбурзі, Німеччина, у 2021 році за участі Брюса Вампольда та Роберта Елліотта в якості наставників. [2]

Спираючись на досвід цих ранніх наукових конференцій, було опубліковано книгу під редакцією Яна Рубала (2016) «На шляху до дослідницької традиції в гештальт-терапії» (Towards a Research Tradition in Gestalt Therapy). Ця книга містить набір доповідей, що випливають з перших двох наукових конференцій, а також з наукового семінару в Римі. Те, що починалося як сміливе прагнення – створення життєздатної дослідницької традиції в гештальт-терапії – за трохи більше ніж десять років перетворилося на квітучу реальність. У цьому процесі становлення в учасників конференцій, а також у загальної спільноти гештальт-терапії виникло декілька запитань, і з цього приводу можна зробити певні спостереження.

Питання філософії та методології дослідження 

Гештальт-терапія є, по суті, феноменологічним підходом, але вона також є підходом екзистенціальним і герменевтичним. У межах гештальт-терапії зростає кількість гештальт-терапевтів, які не довіряють міцніючій дослідницькій традиції, що вимагає емпіричного підкріплення того, що відбувається в гештальт-терапії. Частково це можна простежити аж до застереження, яке зробив Гуссерль щодо згубного впливу тогочасного позитивізму – того, що він також визначив терміном «натуралістичне ставлення» (окрім простого визначення самого позитивізму) (Husserl & Carr, 1970). Незважаючи на те, що позитивізм було відкинуте, і що ми зараз живемо в постпозитивістську епоху, для тих, хто не усвідомлює складності філософських систем, існує певна схожість з ним. Відповідно, деякі люди неохоче довіряють дослідницькому руху в межах гештальт-терапії.

Але є ще й інші фактори, які викликають опір. Хоча гештальт-терапія є скоріш інтегративною моделлю, ніж суто гуманістичною (Brownell, 2016a), її почали ототожнювати з гуманістичною «третьою хвилею» в психології, а відтак багато гештальт-терапевтів поділяють гуманістичні цінності. Дійсно, для деяких з них важко розгледіти різницю між тим, що роблять Перлз, Гудмен і Роджерс, і тим, що вони думають про те, що вони роблять. Тому, незважаючи на те, що Роджерс сам проводив дослідження, висновком, який можна зробити з традиційної гуманістичної психології, є те, що і терапевти-гуманісти, і гештальт-терапевти схильні дослідження зневажати. Для таких людей дослідження еквівалентне сцієнтизму – як дегуманізуючому, так і об’єктивізуючому – а сцієнтизм є зрадою гештальт-цінностей (Beja та ін., 2018).

Напруженість, що склалася в галузі досліджень, добре відобразив Едвін Невіс, написавши на обкладинці першого видання «Посібника з теорії, досліджень та практики гештальт-терапії» (Nevis, 2008), що ширшим підґрунтям для гештальт-терапії буде те, яке «демонструє, що злиття екзистенціальної феноменології з феноменологічним біхевіоризмом може дати верифіковані відтворювані результати для того, що по суті є ідеографічним пошуком».

Гештальт-терапія є феноменологічною та ідеографічною. Тобто, процес стосується досвіду, дії, а отже, і поведінки – того, що роблять окремі люди, навіть якщо ці люди існують у відносинах з іншими. Вона також є спонтанною, інтуїтивною та естетичною, а тому не піддається жорстким протоколам і прописним планам лікування. Саме в цьому полягає складність для тих, хто заперечує дизайн досліджень і статистичний аналіз. Усталена й прийнятна філософія, що лежить в основі гештальт-терапії, здавалося б, відстоює перевагу якісних або феноменологічних підходів у проведенні досліджень. Однак це означало б нерозуміння того, що існують різні варіанти методології. Не існує універсального методу – так, ніби викруткою можна і цвяхи забивати в кожному дослідницькому проекті. Правильна методологія дослідження має залежати від дослідницького питання і типу результатів, які ми сподіваємося отримати, тобто від мети дослідження.

Таблиця 1 базується на презентації, яку я робив кілька разів, в різних місцях, і про яку я також раніше писав (Brownell, 2016b). Вона зосереджена на різних дослідницьких методах та різних цілях:  

Таблиця 1 – Методи дослідження та використання методології дослідження (див.: також: Brownell, Spagnuolo Lobb, Herrera Salinas & Schulthess, 2020

Коли Невіс (2008) стверджував, що гештальт-терапія є ідеографічним підходом, він мав на увазі, що вона, по суті, є унікальною для кожної пари терапевт-клієнт. Можна вважати, що для дослідження в групах гештальт-терапію неможливо ані проводити за протоколами з посібника, ані робити статистичний аналіз отриманих результатів, адже ці процедури частіше асоціюються з номотетичним процесом. [3]

Однак це означало б неправильне розуміння природи посібників з лікування і, зокрема, нерозуміння того, що деякі види посібників не прописують жорстких процедур і не замикають терапевтів у встановлених протоколах, які лікують всіх абсолютно однаково. Скоріше вони пропонують теоретичну картину через опис терапевтичних практик (Brownell & Roubal, 2019b), що дозволяє кожному терапевту спонтанно реагувати на будь-який новий момент терапевтичного процесу. Такі посібники з лікування забезпечують простір для руху та гнучкість, що робить гештальт-терапію творчим процесом. Більш того, деякі кількісні методи в дизайні досліджень насправді свідомо враховують індивідуальні відмінності [4], виходячи, таким чином, за межі звичного вибору між ідеографічними та номотетичними дослідженнями.

Три типи досліджень: гештальт-«специфічний», гештальт-«гібридний» та гештальт-«сумісний»

Три типи терапії (Brownell, 2016a) зазвичай згадуються в будь-яких дослідженнях результативності психотерапії як такі, що мають відношення до гештальт-терапії. Це гештальт-специфічний, гештальт-гібридний та гештальт-сумісний підходи до психотерапії. Для їх подальшого вивчення використовуються інші види досліджень гештальт-терапії, які можуть бути якісними, кількісними, процесно-орієнтованими та змішаними за своєю природою. Обсяг цієї статті не дозволяє в достатній мірі розкрити тему методів дослідження. Достатньо сказати, що дослідницька традиція в гештальт-терапії, яка продовжує розвиватися, є досить нюансованою і складною за своєю природою.

Гештальт-специфічна психотерапія 

Гештальт-специфічна психотерапія – це психотерапія, яка безпосередньо випливає з гештальт-центричної літератури: чи то вона сходить до фундаментальної книги Perls, Hefferline & Goodman (1951), чи то рухається крізь різні етапи розвитку теорії гештальт-терапії, аж до сьогодення включно, з акцентом як на відносинах, так і на полі. Нинішній її прояв отримав назву «сучасна гештальт-терапія», але вона є сучасною лише остільки, оскільки розвиває ідеї, що зародилися в її первісному формулюванні, і оскільки вона узгоджує до певної міри власну теорію з розвитком нейронауки, теорії тілесності, кінестетики, фізики, соціології, феноменологічної філософії та герменевтики. Йдеться про внутрішню узгодженість, порівняння одного положення теорії гештальт-терапії з іншим. Сучасна гештальт-терапія, яка є гештальт-специфічною формою психотерапії, є радше теоретичною інтеграцією, і так було від самого початку.

Гештальт-гібридна психотерапія

Гештальт-гібридна психотерапія – це щось на кшталт сплаву. Насправді вона не асимілює теоретичних положень, і навіть не інтегрує їх, а скоріше є еклектичною збіркою, що живиться аспектами різних підходів. Вона дещо більше додає «технік», ніж поглинає теорію, що стоїть за ними. Проте, в описах таких підходів гештальт-терапія згадується як функціональна й навіть важлива для природи цих підходів. «Схемотерапія» є зразком надзвичайно технічно-орієнтованої суміші, в той час як «емоційно-орієнтована терапія» більш спирається на теорію. Головне спостереження, однак, полягає в тому, що обидва ці, а також будь-які інші підходи, що приймають таку форму інтеграції гештальт-терапії, лише чимось зобов’язані гештальт-терапії, не будучи при цьому насправді гештальт-терапією. Коли досліджуються такі підходи, серйозний дослідник повинен поставити запитання: «Що саме оцінюється, і чи узгоджується це з сучасною гештальт-терапією?» Якщо ні, то за результатами дослідження підхід не можна вважати таким, що відображає гештальт-специфічну психотерапію.

Гештальт-сумісна психотерапія 

Гештальт-сумісна психотерапія – це форма клінічної роботи, в якій існує очевидна схожість або збіг між деякими аспектами однієї з форм психотерапії та деякими аспектами гештальт-терапії. Прикладами цього є: поведінкові експерименти як в когнітивно-поведінковій терапії, так і в гештальт-терапії; уважність і усвідомленість; прийняття (як в ТПВ) і парадоксальна теорія змін. «Процеси ДПТ – свідомості, самоусвідомлення, чуттєвого тілесного досвіду, регуляції емоцій, прийняття, і клієнт-терапевтичні відносини перетинаються з засадами гештальт-терапії» (Вільямс, 2010).

Як і у випадку з будь-якою гештальт-гібридною психотерапією, необхідно розпізнавати природу перетину, а потім обмежувати дослідження результатів гештальт-сумісної психотерапії лише тими аспектами, де збіг дійсно існує. Сказавши це, наші колеги з більш широкої області досліджень результатів психотерапії та процесів змін, проводять роботу, яка може бути «підривною» на користь гештальт-терапії, особливо якщо гештальт-терапевти стануть більш поінформованими про те, що таке надійна дослідницька методологія, і якщо вони дійсно читатимуть дослідницьку літературу. 

 Сучасні приклади досліджень в гештальт-терапії

Тут я хотів би послатися на конкретні приклади досліджень, а не наводити довгий перелік дослідницьких кейсів. Конкретні дослідницькі проекти, згадані тут, є лише прикладами важливих видів досліджень, що можуть сприяти створенню дослідницької традиції в гештальт-терапії. Отже, безсумнівно, знайдуться й інші приклади, які я міг би привести, тож я не маю на увазі, що ті, що не згадані, якимось чином не варті уваги (або що їх взагалі не існує).

Стівенс, Стрінгфеллоу, Вейклін і Варінг (2011) повідомили про трирічне «дослідження ефективності» – проект кількісного оцінювання результатів терапії, проведений у Великобританії за підтримки Національної служби охорони здоров’я, яка залучила понад 50 000 терапевтів і порівняла роботу гештальт-терапевтів з роботою клініцистів, які практикують інші підходи, використовуючи методологію оцінювання результатів CORE-IMS Outcome [5]. Результати показали, що гештальт-терапевти були настільки ж ефективними на національному рівні, як і клініцисти, що використовують інші терапевтичні підходи. Важливість цього конкретного кейсу полягає в тому, що це був один з перших випадків участі гештальт-терапевтів у національному дослідженні результатів терапії, яке дозволило порівняти результати гештальт-терапії з результатами кількох інших клінічних підходів. Результати свідчили на користь гештальт-терапії, що дозволяє стверджувати, що загалом гештальт-терапія так само ефективна, як і інші підходи. [6] Звичайно, це узгоджується із загальним висновком про те, що всі усталені підходи до психотерапії є приблизно однаково ефективними. Але це надає статистичне обґрунтування для того, щоб стверджувати це й по відношенню до гештальт-терапії.

Фогарті, Бар і Тейлер (2019) створили та валідували шкалу достовірності гештальт-терапії. Це шкала важлива тому, що встановлює критерій для твердження, що будь-який випадок гештальт-терапії, проведеної в рамках дослідницького проекту, можна обґрунтовано вважати гештальт-терапією. Щоб зробити таке твердження, потрібно або слідувати жорсткому керівництву з лікування, або настановам описового посібника з лікування (як викладено вище), а потім використовувати шкалу достовірності за допомогою запису процесу, що відбувався. Друге видання «Посібника з теорії, дослідження та практики в гештальт-терапії» (Brownell, 2019a) містить описовий посібник з лікування. Завдяки роботі Фогарті та ін. (Fogarty et al. (2019), ті, хто проводять дослідження, тепер добре підготовлені, щоб стверджувати, що досліджуваний підхід насправді є гештальт-терапією.

Херрера, Мстібовський, Рубал- і Браунелл (2018) провели серію досліджень декількох випадків застосування гештальт-терапії з пацієнтами, які страждають на тривожні розлади. Вони дослідили десять пацієнтів, кожен з яких визначив три цільові скарги (використовувані для відстеження процесу змін під час терапії). У кожному з двадцяти семи випадків відбулися зміни, які були визнані клінічно значущими. Це дослідження ефективності терапії встановило, що гештальт-терапія є причиною позитивних терапевтичних результатів, і через це воно є дуже важливим – саме таким, якого потребує гештальт-терапія, якщо вона хоче довести комісіям експертів, які розглядають найкращі практики, що вона є визнаним, доказовим методом психотерапії. [7]

Люнг і Хор (2017) провели квазі-дослідницьке групове вивчення ефективності гештальт-терапії в Гонконзі для батьків з тривожними розладами і виявили, що гештальт-терапія «є ефективним підходом». Важливим є те, що це було гештальт-специфічне дослідження з використанням групової методології. Аналогічно, Бутолло, Карл, Кьоніг і Рознер (2016) провели справжні групові дослідження ефективності (рандомізоване контрольоване лікування) з використанням гештальт-гібридного підходу для лікування пацієнтів з ПТСР, виявивши, що такий підхід, ймовірно, є життєздатною альтернативою КПТ.

Гаете, Арістегві і Краузе (2017) також використали феноменологічний дизайн, щоб дослідити механізми змін. Вони провели мікроаналіз засобів, за допомогою яких зміщення фокусу було досягнуто через терапевтичну бесіду або в гештальт-терапевтичному діалозі. Ці результати показали чотири категорії розмовних ресурсів, доступних у гештальт-терапії. Кожен з них демонструє, яким чином зміну фокусу було досягнуто спільно між терапевтом і клієнтом. Важливість цього дослідження полягає в тому, що воно ілюструє правильне використання якісних методів для досягнення конкретних цілей. Аналогічно, Ляйхтман і Томан (2017) використовували феноменологічний метод для з’ясування тем в історіях пацієнтів, що стосуються розладів харчової поведінки у чоловіків.

Я міг би наводити численні інші посилання, але я вважаю, що ці приклади надають як перелік важливих результатів досліджень, так і свідчення того, як вдосконалюється дослідницька традиція в гештальт-терапії. 

Розвиток дослідницької традиції в гештальт-терапії

Відомо, що гештальт-терапія потребує розробки належної емпірично-доказової бази. Нам не потрібно уявляти, що станеться, якщо ць-ого не відбудеться: ми вже маємо приклади, коли гештальт-терапевтів «витискають» з державних систем охорони здоров’я, а саму гештальт-терапію викреслено з «Методичного керівництва щодо найкращих практик» для лікування різних розладів. На даний момент існує чимала література з гештальт-терапії, тому що люди писали и продовжують писати, розвивати теорію, але вся ця теоретична складність значною мірою спирається на філософське підґрунтя.

В дійсності, це нічого не каже тим, хто контролює законодавство, яке дозволяє гештальт-терапевтам практикувати гештальт-терапію в тому вигляді, в якому вони її засвоїли, або вимагає ушляхетнити гештальт-терапію, надавши їй якусь іншу назву, наприклад, КПТ або психоаналіз. На сьогоднішній день галузь гештальт-терапії ще має пройти довгий шлях у боротьбі за місце за столом державної політики, і це місце є важливим для виживання гештальт-терапії. Нам потрібно не тільки проводити якісні дослідження, зосереджені на гештальт-терапії, але й розробляти стратегії адвокації, щоб використовувати проведені дослідження для впливу на державну політику на нашу користь.

Можливо, потрібна «автономна» організація з досліджень гештальт-терапії, яка могла б працювати в тандемі з існуючими гештальт-асоціаціями на кшталт AAGT та EAGT, або доповнювати їх. Така дослідницька організація могла б нарощувати політичні м’язи, необхідні для успішної адвокації, використовуючи результати дослідницької традиції в гештальт-терапії. Однак для того, щоб робити це ефективно, варто продовжувати розвивати ґрунтовні дослідження за допомогою всіх описаних вище методів. Треба проілюструвати не тільки те, що гештальт-терапія є ефективною та дієвою, але й те, чому вона є такою. Нам дійсно потрібно досліджувати наші механізми змін. Крім того, нам потрібно розвивати більше досліджень, які випробовують наші різноманітні теоретичні положення. Нам необхідно використовувати дослідження для відшліфовування теорії та практики гештальт-терапії. І, нарешті, нам слід ефективно повідомляти про те, що ми робимо, більш широкі професійні кола, до яких ми належимо.

Вкрай важливо й надалі проводити міжнародні наукові конференції, які об’єднують гештальт-терапевтів з усього світу. Ми повинні брати участь в дослідженнях в області гештальт-терапії і представляти їх на міжнародних наукових конференціях таких організацій, як SPR (Товариство досліджень в галузі психотерапії) та APA (Американська психологічна асоціація), щоб мати вплив на більш широке наукове співтовариство, яке включає в себе всі модальності психотерапії. Це тому, що гештальт-терапія та крос-культурні дослідження, які ми можемо розвивати, мають потенціал для впливу на набагато більше поле. Отже, слід дотримуватися нинішньої моделі діалогу з визнаними дослідниками-наставниками з-поза меж гештальт-терапії.

Підсумовуючи, ми маємо продовжувати розвивати дослідження. Нам потрібно розробляти дослідницьку установу яка: а) підтримуватиме дослідження; б) виступатиме прихильником практиків-дослідників гештальта та їхньої роботи; в) буде заохочувати їх, полегшувати їхні зусилля та використовувати отримані результати через регіональні мережі практично-орієнтованих досліджень, які зміцнюють всю глобальну гештальт-спільноту.

Автор

Філіп Браунелл, доктор філософії, клінічний психолог, ліцензований у штаті Айдахо, США, а також штатний психолог Служби охорони здоров’я сім’ї. Він є кваліфікованим гештальт-терапевтом, письменником, редактором, незалежним науковцем та дослідником.