Художня творчість як ресурс у роботі групи психологічної підтримки Харківського Інституту Гештальта і Психодрами у воєнний час
Олена Шахова
Анна Марінушкіна
У статті описується модель кризової психологічної допомоги, що базується на гештальт підході, яку Харківський Інститут Гештальту і Психодрами (Україна) використовував у роботі групи психологічної підтримки протягом перших 6 місяців війни, яку РФ розв’язала в Україні 24.02.2022 р. Основна увага приділяється аналізу досвіду використання казкотерапії (методу художньої творчості) у межах роботи цієї групи. Автори виокремлюють низку ресурсних можливостей казкотерапії як інструменту гештальт підходу в груповій роботі: здобуття відчуття більшого контролю над ситуацією через створення наративу; досягнення більшої цілісності через усвідомлення та інтеграцію власних проекцій; відновлення темпоральної безперервності психологічного поля завдяки створенню історії, що містить початок, середину і кінець; поліпшення психоемоційного стану, завдяки вираженню почуттів, тощо.
Ключові слова: кризова психологічна допомога, гештальт підхід, група психологічної підтримки, війна, казкотерпія.
Обґрунтування
В даний час ми спостерігаємо за тим, як гештальт-підхід все більше виходить за межі психотерапії і перетворюється, згідно Serge Ginger, на «екзистенційне мистецтво життя», фокусуючи людину на усвідомленні актуального життєвого досвіду «тут і тепер», встановленні справжнього контакту з собою та іншими, розвитку творчого пристосування до навколишнього соціального середовища з метою створення власного оригінального способу життя (Ginger, 2004, p. 12).
Нові виклики психотерапії взагалі, та гештальт-терапії зокрема, кидає воєнний час. Чому? Тому що кардинально змінюється поле. Історія вчить нас того, що війна, яка йде на території цілої країни, призводить до колективної травми нації. Крім цього, війна актуалізує трансгенераційні травми минулих війн, які оживають у нащадків у вигляді заряджених інтроектів і проекцій, ретрофлексуються або виявляються як неадекватні поведінкові реакції на надмірні почуття, що переживаються як «не мої». Війна руйнує життя мільйонів людей, підриває їх життєві опори та перспективи. Вона
фруструє всі основні базові потреби людини, наслідком чого є такі неоптимальні варіанти творчого пристосування, як «синдром відкладеного життя», заборона на радість і задоволення, провина того, хто вижив тощо.
Одна з базових потреб людини – потреба у безпеці – на колективному рівні переживається як потреба у виживанні всієї нації. Однак під час війни характеристики мікро- і макросоціального рівней поля є такими, що людина не має можливості задовольнити свою потребу в безпеці (можна говорити лише про ступінь задоволення). Навіть в умовах контактування з предметом потреби (перебуваючи, наприклад, у сховищі, прихистку або в іншій країни, де немає війни), люди не можуть переживати почуття безпеки, тому що, доки не закінчено війну, вони
психофізіологічно перебувають в умовах постійного режиму активації інстинкту самозбереження.
Війна створює умови, в яких дія принципів поля, сформулеваних М. Parlett, має свою специфіку. Особливо, з нашої точки зору, війна впливає на дію принципу The Principle of Contemporaneity (одночасності), який свідчить про те, що психологічне минуле та психологічне майбутнє є одночасно частинами психологічного поля в даний момент часу (Parlett, 1991, р. 70-71). Травма війни руйнує часову безперервність психологічного поля людини (Martz, 2010, р.19). Життя багатьма переживається розірваним на ідеалізовано-безтурботне минуле «до війни» та смертельно-небезпечне «тут і зараз». Майбутнє бачиться недосяжним через невизначеність. Травмування війною багатьма людьми переживається як застрягання в парадоксально-нескінченному «тут і зараз», назва якому – війна.
Murthy R.S. та Lakshminarayana R. у стислому огляді результатів досліджень наслідків війни для психічного здоров’я населення в різних країнах світу зазначають, що війна має катастрофічний вплив на здоров’я та добробут націй (Murthy & Lakshminarayana, 2006, р. 25). В залежності від тривалості та інтенсивності травмування війною, психосоціальні наслідки мають в різних країнах від 10% до 87 % населення. Це: соматизація, посттравматичний стресовий розлад, тривожний розлад, клінічна депресія, зловживання алкоголем і наркотиками та функціональні порушення. Також дослідження послідовно показують цінність психологічної підтримки для мінімізації наслідків травм, пов’язаних з війною. (Studies are consistent in showing the value of psychological support in minimizing the effects of war-related traumas). Налагоджена психосоциальна допомога дозволяє людям підтримувати достатній рівень психосоціального функціонування, навіть при наявності виражених симптомів травматизації.
Отже, щоб мінімізувати розвиток негативних наслідків тривалого воєнного стресу для психічного здоров’я українців, необхідна активна психологічна підтримка населення вже під час бойових дій, насамперед, використовуючи ресурси середовища спільноти, групи.
Чи можлива психотерапія під час війни? Одною з основних умов психотерапії є відчуття безпеки клієнта в полі психотерапевтичних відносин, що відкриває можливість для експериментування і змін. У той же час, в умовах війни і терапевт і клієнт часто перебувають в небезпеці. Це, а також фактори, позначені вище (фрустрація базових потреб, синдром відкладеного життя, зміна сприйняття часу тощо), ускладнює використання традиційних моделей психотерапії.
Яка ж модель психологічної допомоги найбільш доцільна за умов воєнного часу? G. Wheeler ще в 2009 році писав про те, що сучасний світ є радикально іншим полем, ніж післявоєнний світ п’ятдесятих, коли Friedrich Perls і Paul Goodman створили основну працю з гештальт-терапії (Wheeler, 2009). І, як жива система теорії та практики, гештальт-терапія має розвиватися, активно взаємодіючи з нагальними потребами та умовами сучасного світу.
Маргерита Спаньоло Лобб, характеризуючи суспільство 2010-х років, писала (і це є ще більш актуальним зараз), що люди зазнають дистресу у зв’язку з тероризмом та потоками міграції (Spagnuolo Lobb, 2018, р. 50). Постійний страх смерті посилює потребу укоріненості, особливо у відносинах. За таких умов мета психотерапії (і
особливо гештальт терапії) – це не підтримка функції Его, а підтримка потреби клієнта у створенні почуття буття-в-контакті-з-терапевтом. Терапевтичні відносини більше, ніж раніше, на думку М. Спаньоло Лобб, повинні забезпечувати почуття безпеки у даних та інших відносинах.
Співзвучно поглядам М. Спаньоло Лобб є бачення Gianni Francesetti – необхідність зміни перспективи терапії, коли і терапевт і клієнт спільно створюють та переживають спільно створене феноменальне поле, і коли у центрі уваги терапевтичного процесу знаходиться якість присутності, а не зміна клієнта (Francesetti, 2019, Р.17).
Для роздумів про модель психологічної допомоги під час війни ми вважаємо корисним опис кризових інтервенцій, що базуються на гештальт-підході Young & Lester (2001, рр. 65-74).
Автори описують специфіку роботи із суїцидальними клієнтами, екзистенційна криза яких має деякі спільні риси з такою під час війни. Консультант виявляє чутливість до емоційного та когнітивного стану клієнта. Його кризові інтервенції, засновані на гештальт підході, фокусуються на інтеграції полярностей, вентиляції та усвідомленні емоцій, а також приділяється увага амбівалентності, самотності, відсутності конструктивної близькості та нестерпним психологічним стражданням.
Отже, спираючись на наведений вище аналіз літератури та власний досвід, підсумуємо наше бачення моделі психологічної підтримки цивільних громадян під час війни. Враховуючи, що війна створює кризову ситуацію у всіх сферах життя людини, найбільш адекватною моделлю підтримки ментального здоров’я є кризова психологічна допомога, основний фокус якої спрямований на досягнення більшого відчуття безпеки (насамперед завдяки присутності в контакті з терапевтом), стабілізацію психоемоційного стану (за рахунок створення балансу між когнітивною, афективною та тілесною сферами), розвиток саморегуляції та пошук ресурсів для творчої адаптації до драматично зміненої середовища. Досягнення цілей кризового втручання створює основу для поступового переходу до більш традиційних (мирних) моделей психотерапії.
Які ж техніки та методи доцільно використовувати в рамках кризової психологічної допомоги, яка базується на гештальт-підході? Laura Perls говорила, що в рамках гештальт-терапії можна застосовувати майже будь-яку методику, якщо вона екзистенційна, експериєнтальна та експериментальна, і якщо з її допомогою можна сприяти розширенню усвідомлення (Perls L., 1992, р.55). Gаry Yontef вважає, що підходящими є техніки та методи, які «спливають» під час діалогу та феноменологічної роботи та знаходяться в межах етичних правил психотерапії (Yontef, 1993).
Gordon Wheeler (2009) пише, що ми (люди) є оповідаючими (наративними) істотами. Ми народжені для планування сценарію, пошуку рішення, складання прогнозу для обґрунтування подальших дій. Структура фону, все, що підтримує та надає сенсу процесу формування фігури – це наратив. Кожна розповідь є завершеним гештальтом у часі – у неї є початок, середина та кінець. Можливо тому, зауважує G. Wheeler, одні й ті ж казки і притчі цілком зрозумілі представникам різних культур. Наше спільне соціальне поле є джерелом творчості та сил для змін. Сила спільного оповідання (наративу) має трансформуючий потенціал (G. Wheeler (2009)).
Отже, спільне створення казкової історії, на наше переконання, є методом, що задовольняє вимогам, зазначеним вище: екзистенційним, експериментальним, таким, що розширює усвідомлення, наративним, етичним та груповим. Ця стаття присвячена опису досвіду створення казки (метод казкотерапії) у процесі роботи групи психологічної підтримки ХІГІП, що базується на гештальт підході.
Казкотерапія як метод та інструмент
Казкотерапія є одним із «молодих» напрямів у практичній психології та психотерапії, тоді як у людської цивілізації це один із найдавніших методів лікування душі з допомогою слова. У кожній культурі та на кожному континенті у всі часи люди створювали та використовували для різних цілей казки, міфи, притчі, легенди та історії, тому терапія казкою є мультикультурним підходом, який неможливо узурпувати. Це створює широкий простір для розвитку різних авторських підходів у рамках казкотерапії як методу, використовуючи її як для дітей, так і для дорослих, і як індивідуально, так і в груповому форматі.
Про цілющу дію історій (у тому числі казкових) пише Кларисса Пінкола Естес, філософ, поет, психоаналітик юнгіанської школи та відома на весь світ кантадора (оповідач-професіонал) латиноамериканської традиції (Estes, 1993). Один із напрямів її діяльності – «терапія історіями» у спеціальних радіопередачах, що транслюються в «гарячі точки» по всьому світу – туди, де особливо потребують втіхи та підтримки. К.П. Естес пише, що в народній традиції більшість історій, які розмовляють з нами універсальною загальнолюдською мовою символів, вважаються не просто розвагою, а ліками, цілющим засобом (Estes, 1993, p.3). Такі цілющі історії здавна використовувалися для того, щоб вивчати, виправляти помилки, просвітлювати, сприяти глибинному переродженню, відновлювати пам’ять та лікувати рани. Авторка також зауважує, що більшість «сильнодіючих» історій з’являється на світ з безодні людських страждань, які, можливо, саме тому є найсильнішим засобом проти минулих, існуючих і навіть майбутніх страждань і недуг. К.П. Естес також пише, що, якщо спільні для всіх історії складаються і розповідаються у групі, вони створюють особливе поле тяжіння, що об’єднує людей у цій групі. Сюжети таких історій можуть обертатися навколо подоланих випробувань; трагедій, які вдалося запобігти; неминучих смертей, яких вдалося уникнути; допомоги, що врятувала в останній момент тощо. При цьому казки, які люди розповідають один одному, ніби сплітаються в міцне та тепле покривало, здатне зігріти у найхолоднішу ніч з тих, що тільки відомі серцю та духу. І згодом ті історії, що беруть початок у груповий пам’яті, набувають вкрай особистого, але водночас універсального характеру, бо переказуються знову і знову та починають жити власним життям.
Нині казку використовують не тільки як самостійний метод психотерапії (у якому всі клієнтські запити вирішуються через призму казкової метафори), а й як інструмент для вирішення окремих психотерапевтичних завдань у різних напрямах психотерапії (зокрема у гештальт-терапии). Створення казок сприяє: пробудженню творчої енергії; усвідомленню своїх потреб та «незавершених гештальтів»; розвитку самосвідомості та вміння брати на себе відповідальність за своє життя тощо.
Birgitte Brun та співавтори (Brun, 1993, р.17), обговорюючи різні способи включення казок у психотерапію (application of fairy tales in psychotherapy), описують 4 основні методи казкотерапії, які продовжують розвиватися:
- Наївний підхід.
- Психодинамічна інтерпретація казок та їх символів у психотерапії. 3. Казки як вид ігрової терапії.
- Створення індивідуалізованої казки як допомога в розвитку особистості. У чому ж користь створення власної казки дорослими людьми?
Згідно Nina Brown, життя через персонажів, історія яких віддзеркалює наше власне життя, може мати потужний терапевтичний вплив (Brown, 2008, р.87). Казки для дорослих містять знання про недоліки розвитку людини та екзистенційні проблеми. Вони описують успішний процес індивідуації та необхідність морального розвитку, що винагороджується. Казки дозволяють проявитися особистому сенсу історії та стимулюють несвідоме для пошуку вирішення екзистенційних проблем. Казки надають можливість безпечного дослідження того, що людина вважає небезпечним матеріалом (Brown, 2023, р. 9). Казка, створена групи, стає дзеркалом, в якому відбивається реальний світ через призму групового сприйняття.
Отже, що таке казкотерапія? Враховуючи широке розмаїття підходів, складно дати однозначне та точне визначення. Якщо сказати коротко та узагальнено, казкотерапія – це метод психологічної допомоги дітям та дорослим за допомогою використання метафоричних ресурсів казки. Наш метод спільного створення казки на основі гештальт підходу можна визначити, використовуючи слова G. Wheeler (Wheeler, 2009), як метод екстеріоризації чутливості до поля, якою ми наділені від природи, можливість виявляти та проживати існуючі в полі відносини, стан та потенцію, стаючи цілісними.
Характеристика учасників та умов роботи групи психологічної підтримки У цій статті ми описуємо груповий досвід дорослих учасників створення власної чарівної казки в межах тривалої роботи групи психологічної підтримки, яку Харківський Інститут Гештальта та Психодрами (Україна) ініціював онлайн з першого місяця війни для всіх бажаючих студентів та випускників Інституту (тренер групи – директор ХІГІП Анна Марінушкіна).
Протягом перших двох місяців роботи групи психологічної підтримки зустрічі проводились щодня, протягом наступних 3-х місяців – 2-3 рази на тиждень, далі – 2 рази на місяць. Формат групи – відкритий, тривалість зустрічі – 1,5 години.
На момент створення казки (серпень 2022 року), про яку йдеться далі, повномасштабна війна в Україні тривала вже більше 6 місяців, і нікому не було відомо (як власне це невідомо і досі), коли і як вона закінчиться, скільки захисників та мирних громадян ще будуть вбиті росіянами, скільки населених пунктів та об’єктів критичної інфраструктури країни ще буде зруйновано, скільки майна знищено… Але треба продовжувати жити, збирати себе до купи, турбуватися про дітей та старих, працювати, волонтерити, донатити на Збройни Сили України та на допомогу тим, хто не може дбати про себе. А ще треба постійно та безперервно підвищувати свою професійну кваліфікацію, щоб бути ефективним в нових нелюдяних умовах війни. А ще треба дбати про себе. Щоб вижити.
Отже, хто вони – учасники групи психологічної підтримки ХІГІП? Це дорослі люди, віком від 24 до 65 років, переважно жінки, з вищою освітою та різним життєвим досвідом. Всі є студентами або випускниками освітніх програм ХІГІП різного рівня – від тих, хто тільки знайомився з азами гештальт-терапії до сертифікованих гештальт
терапевтів, учасників різних програм спеціалізацій. Загальна кількість учасників групи складала на той час 25 осіб, але кожен з них відвідував зустрічі групи за потребою та можливістю, враховуючи відкритий формат групи. Зазвичай кожну зустріч відвідували 6-12 осіб. Переважна більшість учасників була вимушено переміщеними особами, тому що Харків та Харківська область є зоною бойових дій. Більша частина переміщених осіб перебувала на той час за кордоном (Польща, Германія, Велика Британія, Франція, Ірландія, Іспанія, США, Канада, країни Балтії тощо), менша частина перебувала в західних регіонах України, де було і є відносно безпечніше. Декілька учасників групи постійно перебували в зоні бойових дій, не залишаючи свої домівки. Онлайн-зустрічі групи підтримки були тим унікальним простором, де могли зустрітися гештальтісти-однодумці, і для багатьох розкиданих по всьому світу українців це була єдина можливість бути в «своєму» культурному, етнічному і ціннісному полі.
Під час зустрічей групи часто лунали сирени повітряної тривоги і ті, хто перебували на території України, мусили переміщатися в бомбосховище або забезпечувати собі відносну безпеку, виконуючи правило «двох стін». Кожного разу, коли під час зустрічі з кимось уривався онлайн-зв’язок в полі виникала тривога: «Що сталося?», і всі з хвилюванням очікували повернення в контакт зниклого учасника. У кожного були знайомі, близькі або друзі, що були в міграції, окупації, еміграції, воювали, або загинули.
Учасники групи відмічали у себе та оточуючих ризьку зміну цінностей з початку війни – на перший план вийшли цінності життя, сім’ї, відносин, підтримки та зв’язаності, відтіснивши на другий план матеріальні цінності та «успішний успіх». Очевидним було те, що ми боремося не просто за будь яке життя, а за життя вільне та незалежне від загарбників. Спираючись на тривалу історію боротьби українського народу за свою незалежність, можна сказати, що війна актуалізувала в колективному національному полі досвіду цей надважливий смисл – гідної боротьби за незалежне вільне життя навіть ціною життя найвідданіших представників нації. Певно, так проявляється спільний конструкціонізм, про який писав G. Wheeler (Wheeler G., 2009): наше поле (культурне оточення і відносини) створює нас, а ми спільно створюємо нові поля смислу в новій культурно-історичній ситуації. А також ми намагаємося знайти всі можливі ресурси для виживання та максимально зберегти психічне і фізичне здоров’я в умовах тривалого дистресу війни.
Основними завданнями роботи групи психологічної підтримки були: допомога учасникам у встановленні контакту з новою реальністю воєнного часу та з «новим» собою; допомога у стабілізації психоемоційного стану, вираженні, контейнуванні, або трансформації сильних почуттів; пошук ресурсів для творчої адаптації до середовища, що драматично змінюється; розвиток саморегуляції а також пошук нових смислів та опор. Ведуча групи брала участь у створенні спільного досвіду, за словами Gianni Francesetti, «модулюючи свою присутність та відсутність на кордоні контакту» (Francesetti, 2019).
Процес створення казки
На одній із зустрічей групи, як фігура з фону, в учасників виникла ідея створення казкової терапевтичної історії. Ця ідея відбивала колективну потребу метафорично завершити «гештальт війни», щоб отримати більше відчуття контролю над своїм життям в умовах неможливості реального впливу на перебіг бойових дій. Іншою потребою було вираження адресованого агресору гніву у формі ефективної дії, спрямованої на вирішення ситуації, хоча би в уяві та на символічному рівні. Важливою потребою було також прагнення до переживання спільності процесу пошуку та винайдення рішення серйозної колективної проблеми, коли зусилля багатьох створюють групову цілісність.
Окреслені вище «запити» вирішували, використовуючи казкотерапію як інструмент гештальт-підходу, оскільки метафора, що лежить в основі казки, відображає як внутрішній, так і зовнішній світ людини, забезпечуючи як контакт із самим собою, так і з іншими.
Серж та Анна Гінгер, представники французької школи Гештальту, у своїй книзі «Гештальт-терапія контакту» вказують на важливу роль створення творчих продуктів у процесі гештальт-терапії (Ginger, 2004, p. 33). Вони пишуть про те, що більшість сеансів у Гештальті так чи інакше пов’язані з уявою та креативністю, оскільки емоції, глибинні почуття, спогади, тривожні чи радісні фантазії та всі раптові «прозріння» людини програються саме на її «внутрішній сцені». Тому висвітлити цю внутрішню сцену можна за допомогою активної уяви, що посилюється участю терапевта та відгуком групи, дозволяючи плести зв’язок між уявним, символічним та реальним.
Наша підготовка до створення казкової історії полягала в обговоренні основних етапів психотерапевтичних казок: знайомство з героєм; опис його проблеми, що створила кризову ситуацію; пошук внутрішніх та зовнішніх ресурсів для вирішення проблеми; перемога головного героя/героїв і «бенкет на весь світ».
Процес створення казки ми заздалегідь вирішили нічим не обмежувати, довірившись невідомому відкриватися через творців: кожен, включаючи ведучу групи, пропонував свої образи, персонажів, метафори та повороти сюжету, які впліталися в казку завдяки згоді учасників.
І ми вирушили до казкової подорожі, щоб створити Казку про Перемогу… Запрошуємо і вас піти за нами!
Чуєте? Казка розпочинається!
Казка про Перемогу.
Десь у найпрекраснішій частині Всесвіту жила-була Квітуча Країна. Жили там працьовиті та доброзичливі люди, обробляли родючі поля, вирощували золоту пшеницю, їли солодкі фрукти-ягоди та корисні овочі, будували будинки, машини і літаки, одружувалися, народжували і виховували в любові діток та раділи життю.
У той же час, десь поряд, у дрімучому-смердючому болотяному лісі, жив-був самотній ізгой Чмоня Затролений. Ні розумом ні ростом ні талантами Чмоня не вийшов, і чморили його брати-сестри тролі в дитинстві нещадно. Тому втік він від них у смердючий болотяний ліс і жив, тішячись однією маревною ідеєю про грандіозну могутню і владну велич, мріючи своїм жорстоким сиблінгам симетрично і дзеркально помститися.
З кожним днем його ідеї про велич ставали все більш нав’язливішими, проте, хоч і мізерний Чмоня був розумом, все ж таки розумів, що немає в нього чеснот для цього. Тому він постійно відчував жорстку неказкову фрустрацію.
Одного разу, в розпачі, він спустився в болото, спіймав за жопку отруйну жабку Піпу Суринамську і вирішив нею скоротити собі віку. Але, як тільки піпина остання лапка зникла в утробі Чмоні, у нього з’явились дивні відчуття – іскри посипалися з його очей і світ навколо ніби перекинувся шкереберть: верх помінявся місцем з низом, а праве – з лівим. Чмоня з подивом помітив, що всі жителі дрімуче смердючого болотяного лісу раптом почали дивитися на нього з улесливістю та несамовитим лизоблюдством. Від цього він відчув неймовірну насолоду, оскільки це було саме те, про що він так пристрасно марив усе своє жалюгідне життя.
Але настав ранок, і коли остання крапля піпиної чарівної отрути витекла з Чмоні, чари розвіялися і він знову побачив свою нікчемність. Люті Чмоні не було меж. З цієї хвилини він почав шукати сурогатні способи самозадоволення свого відрослого до неймовірності хворого самолюбства. Він винайшов собі криве дзеркало, у якому бачив себе грандіозним, а інших – жалюгідними, та, бувало, годинами тішив себе ним щосили до знемоги.
Але в подібних випадках завжди настає момент, коли стає недостатньо того, що є.
Одного разу Чмоні спало на думку, що його задоволення буде гостріше, якщо не він сам, а інші тварюки будуть теребити його самолюбство. Він вирішив шукати шляхи впливу на оточуючих, щоб змінювати їх сприйняття та свідомість на користь собі. Тут він згадав про отруту Піпи і зробив з жабки чарівну пилючку. Озирнувшись навколо, він побачив дятла на трухлявому пні та шпурнув йому в вічі цю пилючку, щоб перевірити її дію. Дятел здивувався, викотив очі, з яких посипалися іскри, і став застервеніло довбати пень, повторюючи: “Чмоня – гегемон, Чмоня-гегемон!” «Працює» – з нарцисичною насолодою подумав Чмоня.
Отже, так він почав засипати у вічі тварюк чарівну отруєну жаб’ячу пилючку, засовувати п’явки їм у вуха, бризкати на хвіст їм болотяною водою, світити у вічі дзеркалом викривленим, після чого вони впадали навколішки перед Чмонею та благали володіти ними як йому заманеться, хоча б і з особливим цинізмом.
Так він підкорював собі селища та міста, царства та держави, намагаючись довести всім, що його не просто бузько висидів, доки зі своєю зграєю не втулився своєю поганою пикою в прекрасну і Квітучу Країну. Побачивши її землі родючі, води прозорі, небо блакитне та людей щасливих і працьовитих, зажадав Чмоня заволодіти цією Квітучою країною, аж його пелька затремтіла. Але в супротив усім своїм очікуванням він зіткнувся з тим, що за широкою річкою кордони цієї країни боронить могутній та справедливий велетень – Драгон Летючий з численними головами безсмертними, що вогнем спалюють, вітром дмухають і водою поливають, кігтями, що на шматки розривають та крилами, що швидко та високо літають. А перед кордоном стоїть баба кам’яна та тримає в руках дорожній вказівник, на якому написано: «Чмоня, прямо підеш – пі*ди отримаєш, праворуч підеш – пі*ди отримаєш, ліворуч підеш – пі*ди отримаєш».
Онімів Чмоня від такої зухвалості, а Драгон Летючий на нього через державний кордон дивиться, одне око примружило та каже:
– Вирішуй швидше, жалюгідне опудало, бо прямо тут та зараз пі*ди й отримаєш!
Визвірився на те Чмоня, гукнув собі на допомогу свою зграю брудну-погану, мороком зачаровану, достав з мішечка чарівної пилючки з отрути жабки та шпурнув її Драгону в очі. Заплющив Драгон очі та дмухнув на Чмоню вогнем пекучим. Почесав Чмоня свою підгорілу плешку та хлюпнув води болотяної Змію на хвіст, а у вічі йому засвітив дзеркалом викривленим.
Запекла битва тривала. Зграя погана, як брудна хвиля, накочувала на Драгона, а він працював по ній з усіх своїх голів: набираючи чисту воду з річки широкої, промивав їм очі та мізки від пилючки чмоніної; набираючи свіжого повітря, видмухував п’явок з їхніх вух і спалював весь цей бруд вогнем, що очищує. Драгон міцно тримався за свою рідну Землю, але нова хвиля орків знов і знов накочувала, та здавалося, що немає цієї зграї а ні кінця ні краю.
І просувалася нечисть за кордони Квітучої Країни, а відважний, але виснажений Драгон відступав… І дісталася зграя брудна, керована Чмонєю, до чистого Озера дзеркального. Та побачили вони раптом себе у рівному дзеркалі озера, вперше за часи влади Чмоні, не паскудами жалюгідними, а такими, як вони є – просто тварюками, які мають своє місце та функцію в природі. А Чмоню вони також побачили таким, якім він є – не гегемоном великим, а нікчемою нарцисичною. І вони прозріли і впали в шок від усвідомлення своїх злочинів, и почали страждати безмірно і рвати на собі волосся, благаючи про прощення та пощаду. Вони тепер були здатні осягати сутність речей, подій та явищ і бачити усі спотворення. І відмовилися вони підкорятися будь кому, і вирішили самі обирати, як жити та чого прагнути. Дятел розірвав дзьобом чмонін мішечок з чарівною пилючкою, ведмідь велетень розбив на шматочки чмоніне викривлене дзеркало об його ж голову, п’явки, дивлячись на таку анархію, самі повтікали світ заочі.
І була велика Рада, що робити зі Чмонею та як відбудовувати мирне життя. Винайшли для Чмоні найгуманніше рішення зі всіх можливих, беручи до уваги його вади огидні. Драгон Летючий відніс Чмоню на крилах до чарівного лісу на перехрестя семі доріг, де були дорожні вказівники на сім сторін з однаковим написом: «Йди на*уй!», та залишив там вирішувати, який напрям краще обрати. І ще, крім того, прокляв Чмоню прозрінням.
А тварини пішли собі додому, виправляючи дорогою всі викривлення світу, бо це вже було їх покликання та місія.
А перед Квітучою Країною постало завдання, як зміцнити державу, щоб боронити її від інших чмонь та усілякої нечисті. Вирішили всім миром, що на допомогу Драгону Летючому встануть чотири Відьми Мудрі, які відають магією – по одної на кожну сторону світу. На півдні створювали силу тепла, світла, кохання та здоров’я, на заході – тверезість думки, аналіз, логіку та ясне бачення ситуації, на півночі створювали стійкість, витривалість, міцність, гнучкість та оптимізм, на сході – силу духу, мудрість, інтуїцію та бездонне джерело життєвої енергії й драйву.
І дуже швидко за допомогою всього Світу в Квітучій Країні відновили всі зруйнування та побудували сучасну щасливу країну. І громадяни країни пишалися своєю батьківщиною, а люди з усього світу приїздили дізнатися, що таке справжня людська гідність, відвага, незламність, сила духу, свободолюбство та людяність. І ми з тобою тут живимо та Життю радіємо!
Аналіз процесу створення казки.
Якби ви спостерігали за процесом створення казки, по усмішках і очах учасників, що горять, ви б побачили їхню високу зацікавленість. Наприкінці зустрічі багато хто помітив, що не очікував, що це буде настільки захоплюючим, що вони перестануть стежити за часом. Казка складалася легко та майже всі пропозиції кожного підхоплювалися учасниками групи з натхненням та сміхом.
Звертає на себе увагу те, що з самого початку створення казкової історії несподівано проявився груповий феномен, який полягав у тому, що за фразою «У деякому царстві жив-був…» з’явився опис життя не позитивного, а негативного головного героя (Хибного Героя), і цей процес захопив усіх учасників, що можна було стверджувати, спостерігаючи за підвищенням енергії групи. І лише десь на середині зустрічі учасники здивовано звернули увагу на те, що головним героєм історії став саме негативний персонаж. Було схоже, що це не учасники групи вигадують казку, а сама казка народжується з поля через учасників.
Подібний феномен зустрічається у літературі, що описує процес створення творчого продукту. Так, наприклад, К.Г. Юнг та Е. Нойманн у своїй роботі «Психоаналіз і мистецтво» зауважують, що іноді автор відчуває, що це не він сам створює свій твір, а навпаки, творчий процес робить його своїм інструментом, «володіє автором» (Jung, 1996, p.16). «У той час як свідоме мислення стоїть осторонь, уражене цим феноменом, автора захльостує потік думок та образів, які він ніколи не мав наміру створювати… Але в пику самому собі автор змушений визнати, що це говорить його власне «Я», його внутрішня природа відкриває себе…» (Jung, 1996, p.10). Так автори описують прояв та силу творчого імпульсу, що піднімається з несвідомого. Юнг вважає, що символічні твори мають своїм джерелом не особисте, а колективне несвідоме – область несвідомої міфології, чиї первісні образи (архетипи) є спільною спадщиною людства. Творчий процес, з погляду К. Юнга, полягає в несвідомій активації архетипічного образу, який пов’язує долю автора з долею людства «…і будить благодатні сили, які завжди допомагали людству врятуватися від будь-якої небезпеки та пережити найдовшу ніч» (Jung, 1996, p. 21). Так К. Юнг описує соціальну та терапевтичну значущість творчості.
Вайолет Оклендер, американський дитячий гештальт-терапевт, звертаючись до теорії юнгіанської психології, пише, що використання казок у гештальт-терапії поглиблює терапевтичну роботу, створюючи умови для зустрічі учасників на рівні колективного несвідомого, де оживає архетипічна взаємодія полярностей світла та темряви. Це сприяє розвитку більшої цілісності людини, що є однією з цілей гештальт терапії (Oaklander, 2015, p. 98).
Феномен фіксації уваги групи на Хибному герої при створенні казки, і, загалом, тема боротьби «добра і зла» у казці, звертають нас до питання про походження зла та насильства. Яке розуміння цього народжується із поля, створеного учасниками групи? У чому важливість цієї теми «тут і зараз»? Francesetti розглядає значення
відносин у походження насильства, народженого болем тих, хто завдає біль іншим (Francesetti, 2012). Біль, який не може бути відчутний самим суб’єктом (внаслідок його патологічної нечутливості до болю), шляхом насильства перетворюється на біль, який завдається іншій істоті. Ця інша істота має можливість її трансформувати. Таке внутрішнє збочення, спотворення процесу переживання, коли ґвалтівник завдає страждання і біль невинній стороні, щоб перетворити свій біль, викликає почуття огиди.
Використовуючи поняття теорії Франчесетті, дозволимо собі таке міркування. Насильство, як психопатологічний симптом Хибного героя, «кристалізоване вираження його відсутності на межі контакту», застосовується по відношенню до того, в контакті з ким відтворюється первинна травма (у даному випадку – відкидання). Об’єкт насильства відчуває екзистенційне страждання (біль). Як можна зцілити це страждання, як розірвати ланцюг передачі страждання з покоління у покоління?
Психотерапія мирного часу пропонує нам страждання трансформувати у психотерапевтичних відносинах в усвідомлення, творчість та любов. Казка ж, як наратив воєнного поля, вчить нас трансформувати страждання в усвідомлену дію, в енергію гідної боротьби за свободу, незалежність та за право жити відповідно до своїх цінностей. Ми згодні з Laura Perls, яка писала, про те, що енергія дуже дорого коштує, щоб її просто скидати, вона повинна забезпечувати необхідні бажані зміни (Perls L., 1992, р.51). Завдання терапії – розвинути необхідну підтримку для реорганізації та перенаправлення енергії.
У той же час казка показує і можливість трансформації страждання негативних персонажів через усвідомлення ними своїх злочинів та покаяння, що, мабуть, є основною умовою прощення. Слід також зауважити, що єдиним місцем у казці, де її творці дискутували, була “велика Рада” – як покарати Хибного героя Чмоню. Незважаючи на бажання його знищити як загрозу, все-таки перемогло усвідомлення важливості вчинити з ворогом відповідно до морального імперативу, а не за варварською дикістю. Інакше, у чому тоді відмінність між добром і злом?
Обговорення в групі феномену «залипання» уваги учасників на негативному персонажі сприяло усвідомленню декількох групових потреб: проникнути в природу явища і пояснити мотиви поведінки негативного персонажа, щоб зробити його зрозумілішим і від цього менш небезпечним; метафорично контактувати з цим персонажем, створюючи та деталізуючи його образ з метою набуття контролю над ним; висміюючи, девальвувати його та висловити ретрофлексовані почуття «адресату». Більш пильний аналіз виявив ще й несвідому потребу учасників у дослідженні власних «тіньових» сторін особистості через взаємодію з негативними якостями Хибного Героя. Саме до цього і запрошує казкова історія, створюючи безпечний простір для проектування (Zinker, 1991, pp. 71-88). Можна також сказати, що готовність до такого самодослідження свідчить про досить високий рівень усвідомленості учасників групи та зрілість їхньої Его-функції, щоб обирати дивитися в «тінь», дізнаючись про власні проекції.
Шлях Хибного Героя казкової історії присвячений все зростаючому прагненню до задоволення домінуючої потреби його невротичної особистості – переживанню власної грандіозності. Враховуючи те, що в наш час нарцисизму в кожній людині є різною мірою виражена нарцисична частина, з якою складно контактувати через
непереносимість сорому і засудження, можна сказати (і деякі учасники це визнали), що саме цей аспект своєї особистості творці казки захоплено проектували на головного негативного персонажа історії. Усвідомлення власної проекції та ідентифікація себе з відчуженим фрагментом приводить, згідно з парадоксальною теорією змін Арнольда Бейссера, до інтеграції і досягнення більшої цілісності (Beisser, 1970, р.78-79).
Ідентифікуючи себе з негативним героєм та його переживаннями, можна також отримати досвід розрізнення невротичної нарцисичної потреби у переживанні власної грандіозності від здорової соціальної потреби у визнанні та повазі. Це можна зробити, відповідаючи на такі питання: «Як я ставлюся до персонажів казки, що мене шанують, – як до об’єктів чи як до суб’єктів? Вони в цьому випадку для мене фігура чи фон? Чи є я з ними в діалозі? Чи можливо наситити цю мою потребу у визнанні?».
Розглядаючи шлях героя як цикл контакту з потребою, можна простежити притаманні йому механізми переривання контакту, які також відбивають і групові механізми переривання авторів історії. Наприклад, інтроекція (вплив героя на світосприйняття інших персонажів казки) і ретрофлексія (поведінка самоушкодження негативного персонажу і використання ним «кривого дзеркала»). Ці спостереження дозволяють створити фокус уваги для подальшої підтримуючої та психотерапевтичної роботи.
У той же час, образи позитивних персонажів казкової історії, створюваної в групи, наділені тими рисами і властивостями, з якими свідомо ідентифікуються творці казки і які є необхідними для досягнення такої бажаної Перемоги. Слід зазначити, що головними позитивними героями казки, народженими з поля, виявилися не добрі
молодці та дівчата-красуні, а Дракон-Захисник, який вогнем дмухає, та Мудрі Відьми, які відають магію. Це відображає потребу учасників групи в жорстких та швидких засобах досягнення мети, у метафоричній компенсації ресурсів, яких бракує в реальності, в добрі, що «має бути з кулаками».
Розглядаючи символіку казкових образів, варто зазначити, що, згідно з В. Проппом, Дракон – це фантастична істота, в образі якої злилися птах і змія (дві тварини, що символізують душу), він є «охоронцем» кордонів і символізує державність, а також у деяких традиціях символізує чоловічій початок (Propp, 1982, pp. 146-160). У той час як Відьма – це жіночий архетип хранительки знань та господині (В. Пропп у своїй роботі аналізує споріднений образ Яги), яка також охороняє кордон, але між матеріальним та нематеріальним світами. Архетип Відьми дає доступ до глибинних пластів колективного жіночого несвідомого, пов’язаних із ініціаціями, природними циклами, зв’язками з предками тощо.
Можна сказати, що народження з поля групи цих двох міфічних персонажів – Дракона-Охоронця та Відьми – виражає прагнення учасників до егалітарності держави, яка непорушно зберігає свої кордони.
Заключним акордом, завершенням гештальту казкової історії стала так усіма бажана Перемога добра над силами зла, торжество справедливості. Це дозволило створити внутрішній острівець безпеки та самопідтримки, як метафоричний міст, перекинутий з воєнного сьогодення у мирне майбутнє.
Вище ми вже зазначали, що війна руйнує часову безперервність психологічного поля людини. Тому, враховуючи принцип одночасності психологічного поля М.
Parlett, з нашої точки зору, завданням психотерапевта під час війни є не стільки дослідження того, як минули та майбутні події є частиною дійсності поля клієнта, скільки допомога клієнтові відновити часову безперервність його психологічного поля. Цьому допомагає створена казка, як наратив, що має початок, середину та кінець.
Про важливість уявлення майбутнього в сьогоденні писав і Жак Блез (Blaize, 2002). Він вважає, що, майбутне – це спосіб розповідати собі певну історію, уявляти себе в часі, який буде потім, і єдино важливим є те, як це уявлення про “потім” забарвлює наш спосіб бути в “тепер”. Кurt Lewin вважав, що моральний стан і щастя індивіда швидше залежить від того, що він очікує в майбутньому, ніж від приємностей та неприємностей реальної ситуації». Розширення психологічного часу – збільшення протяжності «психологічного минулого» та «психологічного майбутнього» (частин життєвого простору, що існує в даний момент) – один із напрямків розвитку життєвого простору індивіда (Lewin, 1952).
Окрім «зцілення психологічного простору часу» травмованої війною людини, створення уявного образу бажаного майбутнього допомагає також підсилити відчуття безпеки та контролю. Тому, що так людина відчуває себе не жертвою обставин, а активним творцем (конструктором) ментальної репрезентації поля свого майбутнього життя. И саме цей процес, що відбувається в уяві, є зазвичай основою художньої та наукової творчості, продукти якої далі втілюються в життя.
Ще одним із феноменів процесу створення казки про Перемогу було те, що початок історії вигадали наприкінці. Одна з учасниць зауважила, що чим більше уваги ми приділяємо Хибному герою, тим більше сил ми йому цим надаємо. Вона робила нариси у своєму зошиті під час створення казки і показала всім, що малюнок Хибного героя за розміром вийшов навіть більше, ніж образ Дракона. Крім того, Хибний герой був у центрі малюнка, що відбивало центрованість уваги учасників на ньому.
Рис. Ілюстрація В.Мельник, що «народжувалася» одночасно із створенням казки.
Усі в цей момент усвідомили дисбаланс полярностей добра і зла та відчули негармонійність історії. І тоді було зроблено акцент на описі квітучої довоєнної Країні,
після чого чаша добра переважила чашу зла. І, крім того, виникло відчуття безперервності тканини часу: поєдналися минуле, сьогодення та майбутнє, про важливість чого вже багато говорилося вище. І все стало на свої місця.
Автори казки, згідно з їх самозвітами, під час і після прочитання готового твору переживали цілу гаму почуттів: страх перед загрозою; злість, зневагу та огиду по відношенню до ворога; сум, біль і гордість за свою Країну та українців, пошану та захоплення своїми захисниками, віру та надію на якнайшвидшу Перемогу та світле щасливе майбутнє.
Залученість до спільного творчого процесу значно покращила їх психоемоційний стан, що також описують дослідження, які аналізують ефективність використання художньої творчості в психотерапії (Brown, 2008, 2023; Schouten, 2015).
Так, Schouten еt al. (2015) повідомляють про значне зменшення симптомів психологічної травми та значне зниження депресії в групах лікування художньою творчістю. Brown (2008) свідчить про значне полегшення на тлі казкотерапії переживань: страху бути покинутим, суперництва між братами та сестрами, низької самооцінки та втрати сенсу життя. В своїй книзі «Creative activities for group therapy» (2023) Brown виокремлює позитивні ефекти використання творчості (в тому числі і казок) в групової психотерапії. Серед яких особливо хочемо відмітити: відволікання від непродуктивного хвилювання; вираження складних думок, почуттів та ідей; уточнення сприйняття ситуацій, людей тощо; допомога зосередитися на очевидному та висвітлити важливі аспекти; розрада при збентеженніта засмученні; абстрагування від навколишньої плутанини; спрощення ускладненого; надання нових способів сприйняття та спілкування; перез’єднання частин себе, щоб стати більш збалансованими та цілісним.
Заключення
Досвід використання сказкотерапії, як інструменту гештальт-підходу в межах роботи групи психологічної підтримки ХІГІП, дозволив виявити низку ресурсних можливостей цього методу художньої творчості:
– набуття відчуття більшого контролю над ситуацією через створення нарративу, який є активною дією та допомагає упорядкувати знання про травматичну ситуацію і вбудувати їх в свою картину світу, що є когнітивною умовою подолання;
– усвідомлення власних проекцій та ідентифікація себе з відчуженими фрагментами, що приводить, згідно з парадоксальною теорією змін, до інтеграції та досягнення більшої цілісності;
– моделювання майбутньої щасливої реальності, що допомагає відновити часову безперервність психологічного поля травмованої війною людини; – вираження на символічному рівні почуттів до суб’єкта/об’єкта, з яким неможливий реальний контакт;
– формування почуття відповідальності за свої вчинки та своє життя як наслідок прийняття авторської позиції у процесі творчості;
– самодослідження та виявлення «мішеней» або фігур та потреб для подальшої психотерапії;
– отримання задоволення від спільної творчості, відчуття залученості до групової діяльності, що є джерелом життєстійкості.
Література
Beisser, A. (1970) The Paradoxical Theory of Change. In: Fagan, J. and Shepherd, I.L., Eds., Gestalt Therapy Now, Harper & Row, New York, 77-80.
Blaize, J. & Bonicel, M. (2002). Du fondement à l’inachevé. Gestalt, no<(sup> 22), 131- 154. https://doi.org/10.3917/gest.022.0131
Brown, N. W. (2008) The Therapeutic Use of Fairy Tales with Adults in Group Therapy, Journal of Creativity in Mental Health, 2:4, 87- 96, DOI: 10.1300/J456v02n04_08
Brown, N. W. (2023). Creative activities for group therapy. Taylor & Francis. Brun, B., Pedersen, E. W., Runberg, M. (1993). Symbols of the soul: Therapy and guidance through fairy tales. Jessica Kingsley Publishers.
Francesetti, G. (2012). Pain and beauty: from the psychopathology to the aesthetics of contact. British Gestalt Journal, 21(2), 4.
Francesetti, G. (2019). The field perspective in clinical practice: Towards a theory of therapeutic phronēsis. In P. Brownell (Ed.), Handbook for theory, research, and practice in gestalt therapy (pp. 268–302). Cambridge Scholars Publishing.
Estes, C.P. (1993). The Gift of Story: A Wise Tale About What is Enough. Ballantine. Ginger, S., & Ginger, A. (2004). La Gestalt. Terapia del «con-tatto» emotivo. Edizioni Mediterranee.
Jung, K.G., Neumann, E. (1996). Psychoanalysis and Art. REFL-book, Wakler. Lewin, K. (1952). Field Theory in Social Science. Tavistock, London.
Martz, E. (Ed.). (2010). Trauma rehabilitation after war and conflict: Community and individual perspectives. Springer Science + Business Media. https://doi.org/10.1007/978-1-4419-5722-1
Murthy R.S., Lakshminarayana R. (2006). Mental health consequences of war: a brief review of research findings. World Psychiatry, 5(1):25-30. PMCID: PMC1472271 Oaklander, V. (2015). Windows to our children: A Gestalt therapy approach to children and adolescents. The Gestalt Journal Press; 2nd edition.
Parlett, М. (1991). Reflections on Field Theory. The British Gestalt Journal, 1, 68-91. Perls, L. (1992). Concepts and misconceptions of Gestalt therapy. Journal of Humanistic Psychology, 32(3), 50-56.
Propp, V. & Fabre, D. (1982). The Historical Roots of the Fairy Tale. Le Débat, 19, 146-160. https://doi.org/10.3917/deba.019.0146
Schouten, К.А., de Niet, G.J., Knipscheer, J.W., Kleber, R.J. and Hutschemaekers, Giel J. M. (2015). The Effectiveness of Art Therapy in the Treatment of Traumatized Adults: A Systematic Review on Art Therapy and Trauma. Trauma Violence Abuse. Apr; 16(2):220-8. doi: 10.1177/1524838014555032.
Spagnuolo Lobb, M. (2018). Aesthetic Relational Knowledge of the Field: A Revised Concept of Awareness in Gestalt Therapy and Contemporary Psychiatry. Gestalt Review, 22 (1): 50–68. doi: https://doi.org/10.5325/gestaltreview.22.1.0050
Young, Lin & Lester, David. (2001). Gestalt Therapy Approaches to Crisis Intervention With Suicidal Clients. Brief Treatment and Crisis Intervention. 1. 10.1093/brief treatment/1.1.65.
Yontef, G. M. (1993). Awareness, dialogue & process: Essays on Gestalt therapy. The Gestalt Journal Press.
Wheeler G. (2009). New directions in Gestalt theory: Psychology and Psychotherapy in the Age of Complexity // CoCreating the Field: Intention and Practice in the Age of Complexity. The Evolution of Gestalt Series. V. 1 / D. Ullman G. Wheeler. NY: Gestalt Press Book.
Zinker, J. (1991). Creative process in Gestalt therapy: The therapist as artist. Gestalt Journal, 14(2), 71–88.
Olena Shakhova, psychologist, Gestalt therapist, assistant trainer for groups of the 1st stage of Gestalt therapy training, student of the 3rd stage of advanced training for Gestalt therapists. Olena is an Associate Professor at the Department of Sociology and Psychology of Kharkiv National University of Internal Affairs, Candidate of Biological Sciences, author and co-author of books and articles, including:
Effects of a Calorie-Restricted Diet on the Content of Phospholipids in the Brain and Cognitive Functions in Rats. Neurophysiology.
https://doi.org/10.1007/s11062-012-9287-8
Long-term food restriction prevents aging-associated sphingolipid turnover dysregulation in the brain. Archives of Gerontology and Geriatrics. DOI: 10.1016/j.archger.2013.12.005 Anna Marinushkina, psychologist, Gestalt therapist, art-therapist, treiner 1 and 2 levels of gestalt-therapy, specialists of eating disorders, Director of HIGiP.
