GATLA з приводу експерименту
Шановні «експериментатори» та читачі,
важливо відокремити центральне питання про місце експериментів у гештальт-терапії від питання щодо того, якою нібито є позиція і практика GATLA стосовно використання експериментів. З філософського, теоретичного та клінічного погляду для всіх нас важливішим є перше, аніж друге. Однак, оскільки витоки цієї дискусії базуються на передбачуваних поглядах і практичних підходах GATLA щодо холізму та експериментів, для нас дуже важливо представити нашу позицію щодо цього важливого виміру гештальт-терапії. Тому Тодд Берлі та Рита і Боб Резнік (як основні викладачі GATLA) хочуть прояснити наші думки щодо місця експериментів у гештальт-терапії.
Хоча ми високо цінуємо доцільне (ситуативне) використання експериментів, ми не вважаємо, що вони знаходяться на тому ж фундаментальному рівні організації (або важливості), що й теорія поля, феноменологія та діалог. Експерименти, хоча й очевидно корисні для збору нових емпіричних даних, можуть бути лише технікою на службі усвідомлення (ми маємо на увазі денотативне значення техніки, а не конотативне принизливе значення, яке побутує в деяких колах). Саме усвідомлення має вирішальне значення для того, щоб терапія відбулася – не експерименти.
Безумовно, експерименти є одним з дієвих способів сприяння усвідомленню. Конкретна форма, тонкість і масштаби експерименту обмежуються лише творчістю клієнта і терапевта. Ми цінуємо експерименти, які виникають із взаємодії клієнта та його/її світу (що іноді включає й терапевта), і зазвичай не цінуємо заздалегідь підготовані експерименти, які внесені в ситуацію терапевтом і не мають майже ніякого відношення до клієнта. Як викладачі, ми здебільшого розглядаємо техніку як найменш важливу частину гештальт-терапії. Значна частина «поганої» репутації, яка виникла внаслідок зловживань у 60-х і 70-х роках (а подекуди й досі зберігається), ґрунтується на видаванні кількох технік (зазвичай драматичних) за суть гештальт-терапії. Звичайно, процес створення експериментів не є повторюваним використанням фіксованих технік. Натомість, саме хто, де, коли та як створює та впроваджує експерименти, визначає або елегантну особисту і терапевтичну взаємодію, або нечутливе нав’язування.
У нашому навчанні в GATLA експеримент є частиною усталеної позиції, з якої ми викладаємо – частиною тканини (ґрунту) усієї нашої роботи і частиною фігури в деяких роботах. Експериментування, в своєму найкращому прояві, є більш тонким, контекстуальним і глибоким, ніж «обов’язкові» та механічні експерименти (або інші техніки), які мають тенденцію бути стилізованими і часто шаблонними – як, наприклад: «кожна робота повинна містити один або декілька експериментів». Саме інтроектоване «експериментування» та інші техніки поміняли місцями воза та коня і зробили свій внесок у те, що «техніка» отримала погану славу. Якщо хтось спостерігає за роботою терапевта з клієнтом, а потім критикує роботу через те, що в ній не було експериментів – це лише свідчить, що така людина не зрозуміла суті гештальт-терапії – плутає «засіб, за допомогою якого» з «кінцевим результатом». Коли це відбувається, експеримент набуває більшої уваги та значущості, ніж та функція, заради якої він був створений, – усвідомлення. (Так само, коли терапевт наполягає на зосередженні уваги на стосунках між клієнтом і терапевтом, проте на першому плані у клієнта явно і доречно знаходиться щось інше, це означає перетворення діалогічного/реляційного підходу на ще одну методологічну нав’язливу догму).
Важливо, що навіть коли експеримент (або техніка) може бути дуже доречним і корисним, креативні терапевти не мають обмежуватися цим або будь-яким іншим прийомом. І Фріц, і особливо Лора Перлз заохочували терапевтів знайти свій власний шлях, свій власний стиль, використовуючи власний досвід, інтереси та навички – причому все це в рамках основ гештальт-терапії – щоб створити щось нове. Питання, звичайно, не в тому, чи є експерименти «добрими» чи «поганими». Питання в тому, чи сприяють експерименти контакту і усвідомленню, чи вони стають інтроектованим наповнювачем, «показушною» драмою та/або униканням.
Нарешті, в гештальті є багато важливих опор і концепцій, які ми відкрито не включаємо в трійку – теорія поля, феноменологія та діалог – а саме: екзистенціалізм, саморегуляція, усвідомлення, агресія, формування і руйнування фігур, розвиток характеру, інтроекції, пограничні аномалії і т.ін., і це ми згадали лише деякі з них. Хоча всі вони (разом з іншими) є важливими частинами гештальт-терапії, ми не вважаємо їх такими ж фундаментально визначальними для гештальт-терапії, як теорія поля, феноменологія і діалог. Візьмемо, наприклад, холізм: холізм не тільки не виключається з нашої роботи і навчання, він є, навпаки, центральним компонентом теорії поля. Важко уявити собі поле інакше, ніж з цілісного погляду. Сама суть поля полягає в тому, що все (включно з історією поля) пов’язане, перебуває в русі та має взаємний вплив на все інше. Інтегративна цілісність поля (теорія поля) є самовизначально холістичною.
Ми цінуємо цю дискусію і хочемо чітко визначити, якою насправді є наша точка зору щодо експериментів. Ми не маємо ані потреби, ані бажання бути для когось «опудалом», якому закидають крайнощі, яких ми не дотримуємося. Для тих, хто хоче дізнатися більше про GATLA, історію, опис та філософію програми GATLA, а також є зацікавлений в знайомстві з особистими та професійними розповідями майже 25 викладачів та учасників, може знайти їх в поточному випуску електронного журналу «Gestalt».
З повагою, Тодд Берлі, Ріта Резнік та Боб Резнік
Автори Тодд Берлі, Ріта Резнік, Боб Резнік
Переклад Ірина Лутовінова, ХІГіП, 2024
Оригінал статті GATLA on EXPERIMENT
