Екзистенція в умовах війни

Екзистенція (лат. existentia: існування) – філософська категорія для означення конкретного буття в існуванні, яка нині, завдяки екзистенціалізму, розглядається в розумінні людського достеменного існування, живої процесуальності, відкритої динаміки реалій [1]. Йдеться про неперервний вибір людиною своїх можливостей та конструювання свого майбутнього протягом всього життя и, особливо, в кризових ситуаціях.

В даний час, в умовах війни в Україні люди стикаються з екзистенційними переживаннями, пов’язаними з руйнуванням базового почуття безпеки; втратою джерел доходу; вимушеною міграцією; втратою зв’язків, майна та членів сім’ї. Страждання, які приносить війна, породжують питання, що Альфрід Ленгле (сучасний відомий австрійський психолог і психотерапевт) свого часу сформулював таким чином: «Чи не надто сумно жити у світі, в якому може статися таке тяжке та страшне? Наскільки можна жити за таких умов?» [2, с. 48]. Подібні роздуми про втрати та страждання можуть призводити до виникнення питання про сенс життя та його цінність. Усвідомлення крихкості життя, ненадійності його краси та цінності викликає сум про неможливість утримати чудо життя. Це може настільки затьмарити існування, що життя втратить сенс, цінність, цілісність і перестане здаватися щастям.

Віктор Франкл, всесвітньо відомий австрійський психіатр, психотерапевт і філософ, колишній в’язень нацистського концтабору, спираючись на свій важкий досвід часів другої світової війни, розробив теорію, яка описує особливості світогляду, що допомагають людині вижити в екстремальних умовах. Спостерігаючи за іншими в’язнями концтабору, він помічав, що ті, хто зневірявся, не знаючи, коли прийде порятунок, не маючи духовної опори та спрямованості в майбутнє, впадали в апатію, що зазвичай швидко призводило до їхньої загибелі. Мужність жити або втома від жахливого життя зазвичай залежали лише від того, чи мала людина віру в сенс життя, її життя. Девізом усієї психотерапевтичної роботи В. Франкла у концтаборі були слова Ф. Ніцше: «У кого є Навіщо жити, той може винести майже будь-яке Як». «Навіщо» — це зміст життя, а «Як» — це ті умови, які роблять життя настільки важким, що його можна витримувати, лише зважаючи на його «Навіщо». Якщо вдавалося допомогти ув’язненим знайти сенс їхнього життя (тобто «Навіщо»), то вдавалося допомогти їм примиритися з жахливим «Як» їхнього існування і вистояти перед кошмарами життя у концтаборі [3, с. 97].

В.Франкл допомагав зневіреним людям, які казали, що їм вже нічого більше чекати від життя, знайти не якийсь загальний смисл, а конкретний смисл їхнього особистого існування. Він робив у них свого роду «коперніканський переворот» тим, що переносив фокус їхньої уваги з питання: «Що мені ще чекати від життя?» на питання: «Що життя очікує від мене?». І дуже скоро виявлялося, що на всіх у житті чекають цілком конкретні завдання: на одних – улюблена справа, на інших – близькі люди. Таким чином, унікальність і незамінність людини може надати її життю безумовного сенсу, незважаючи на страждання.

Прагнення людини до пошуку та реалізації сенсу свого життя В. Франкл розглядає як вроджену мотиваційну тенденцію, яка притаманна всім людям і є основним двигуном поведінки та розвитку особистості. Відсутність сенсу породжує в людини стан, який В.Франкл називає екзистенційним вакуумом. Важливо те, що він описує 3 шляхи, за допомогою яких людина може зробити своє життя осмисленим: по-перше, за допомогою того, що ми даємо життю (у сенсі нашої творчої роботи); по-друге, за допомогою того, що ми беремо від життя (в сенсі переживання цінностей), і, по-третє, за допомогою позиції, яку ми займаємо по відношенню до долі, яку ми не можемо змінити. Кожному шляху відповідають три групи цінностей: цінності творчості, цінності переживання та цінності відношення [3, с. 104].

Пріоритет належить цінностям творчості, основним шляхом реалізації яких є праця. При цьому смисл і цінність набуває праця людини як внесок у життя суспільства, а не просто як її заняття. Сенс праці людини полягає насамперед у тому, що вона робить понад свої службові обов’язки, що вона привносить як особистість у свою роботу.

Цінності творчості є найбільш природними та важливими, але не необхідними. Згідно з В.Франклом, смисл життю може надати заднім числом одна-єдина мить, одне яскраве переживання. З усіх цінностей переживання В.Франкл докладно зупиняється на коханні. Любов – це взаємовідносини на рівні духовного, смислового виміру, переживання іншої людини в її неповторності та унікальності. Але все ж таки навіть любов не є необхідною умовою чи найкращим варіантом осмисленості життя. Індивід, який ніколи не любив і не був коханим, проте може сформувати своє життя дуже осмисленим чином [3, с. 106].

Найбільше значення для набуття сенсу життя В.Франкл надає цінності ставлення до ситуації. До цієї цінності людині доводиться вдаватися, коли вона опиняється в обставинах, які вона не в змозі змінити. Але за будь-яких обставин людина вільна зайняти осмислену позицію по відношенню до них і надати своїм стражданням глибокий життєвий сенс. І тоді стає очевидним, що існування ніколи не може виявитися безглуздим за своєю суттю. Життя людини зберігає свій сенс до кінця – до останнього подиху. Звернення до цінностей ставлення виправдане у ситуаціях, які сприймаються людиною як безвихідні та безглузді, тобто лише тоді, коли всі інші можливості активного впливу на власну долю вичерпані [3, с. 111].

В. Франкл наголошує, що смисли не вигадуються, не створюються самим індивідом, їх треба шукати та знаходити. Ми можемо лише вибрати покликання, в якому ми знайдемо сенс. Смислом може стати лише те, що відчутно і осягнуто з погляду його цінності, потреби та привабливості. Ніхто не може дати нам єдиного смислу, який ми можемо знайти в нашому житті, в нашій ситуації. Проте логотерапія, розроблена В.Франклом, ставить за мету розширення можливостей клієнтів бачити весь спектр потенційних смислів, які може містити в собі будь-яка ситуація.

Кожного дня і кожної години можна знайти новий смисл, і на кожну людину чекає свій особливий смисл. Смисл містить у собі “програму дії”, яка найкраще пристосована до реальності, що існує в даний момент. Немає такої ситуації, в якій нам би не була надана життям можливість знайти смисл, і немає такої людини, для якої в житті не знайшлося б якоїсь справи. Можливість здійснити сенс є завжди унікальною, і людина, яка може її реалізувати є завжди неповторною.

В.Франкл стверджує, що навіть ті сторони існування, які видаються нам негативними (страждання, вина і смерть), мають смисл і можуть бути перетворені на щось позитивне. Смисл, який можна побачити в безвихідних ситуаціях, залежить від того, як ми до них ставимося і чи займаємо внутрішню позицію, здатну обмежити вплив долі. Відповідаючи на запитання: “Навіщо мені це дано і заради чого мені продовжувати жити в цей тяжкий час?”, людина може думати про близьких людей, про Бога або про те, щоб вберегти свою свободу приймати рішення і свою людську гідність від руйнівної сили долі. Це цінності особистих життєвих настанов, життєвої позиції. Чим важчими є життєві обставини, тим глибший смисл прихований у них і тим сильніше, на думку В.Франкла, нас має хвилювати питання “Навіщо?”, яке допомагає осягнути смисл [3, с. 121].

Здійснюючи смисл, людина реалізує саму себе. Здійснюючи ж смисл, який міститься в стражданні, ми стаємо зрілими, ростемо і переростаємо себе. Саме там, де ми є безпорадними та позбавленими надії, де ми не в змозі змінити ситуацію, — саме там ми відчуваємо необхідність змінитись самим. Страждання має сенс, якщо ти сам стаєш іншим. Те, як людина приймає тяготи життя, та мужність, яку вона виявляє у стражданнях, гідність, яку вона виявляє, будучи засудженою і приреченою, — усе це є мірою того, наскільки вона відбулася як людина.

Використовуючи логотерапію В. Франкла, ми можемо створювати собі опору на смисл у нинішніх важких умовах війни, враховуючи всі 3 шляхи осмисленого життя: наближаючи перемогу вносити свій посильний творчий внесок у справу миру; продовжувати залишатися живими, відчувати, насолоджуватися красою природи, любити та переживати пов’язаність з іншими людьми; а якщо ми знаходимося в ситуації, яку ми не в змозі змінити, ми можемо усвідомлено вибирати як до неї ставитися, змінювати себе, ставати більш зрілими та мудрими.

Список бібліографічних посилань.

1. Філософський енциклопедичний словник : энциклопедия / НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди ; голов. ред. В. І. Шинкарук. – Київ : Абрис, 2002. – 742 с.
2. Längle А. Existenzanalyse und Logotherapie (Psychotherapie kompakt). – Kohlhammer W., 2021. – 269 р.
3. Франкл В. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі. – Видав-во: Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2020. – 160 с.

Олена Григорівна ШАХОВА

кандидат біологічних наук, доцент кафедри соціології та психології факультету № 6 Харківського національного університету внутрішніх справ