Казка ХІГіП “Про Перемогу”

Десь у найпрекраснішій частині Всесвіту жила-була Квітуча Країна. Жили там працьовиті та доброзичливі люди, обробляли родючі поля, вирощували золоту пшеницю, їли солодкі фрукти-ягіди та корисні овочі, будували будинки, машини і літаки, одружувалися, народжували і виховували в любові діток та раділи життю.

У той же час, десь поряд, у дрімучому-смердючому болотяному лісі, жив-був самотній ізгой Чмоня Затролений. Ні розумом ні ростом ні талантами Чмоня не вийшов, і чморили його брати-сестри тролі в дитинстві нещадно. Тому втік він від них у смердючий болотяний ліс і жив, тішячись однією маревною ідеєю про грандіозну могутню і владну велич, мріючи своїм жорстоким сиблінгам симетрично і дзеркально помститися.

З кожним днем ​​його ідеї про велич ставали все більш нав’язливішими, проте, хоч і мізерний Чмоня був розумом, все ж таки розумів, що немає в нього чеснот для цього. Тому він постійно відчував жорстку неказкову фрустрацію.

Одного разу, в розпачі, він спустився в болото, спіймав за жопку отруйну жабку Піпу Суринамську і вирішив нею скоротити собі віку. Але, як тільки піпина остання лапка зникла в утробі Чмоні, у нього з’явились дивні відчуття: іскри посипалися з його очей і світ навколо ніби перекинувся шкереберть, верх помінявся місцем з низом, а праве – з лівим. Чмоня з подивом помітив, що всі жителі дрімуче-смердючого болотяного лісу раптом почали дивитися на нього з улесливістю та несамовитим лизоблюдством. Від цього він відчув неймовірну насолоду, оскільки це було саме те, про що він марив.

Але настав ранок, і коли остання крапля піпиної чарівної отрути витекла з Чмоні, чари розвіялися і він знову побачив свою нікчемність. Лютості Чмоні не було меж. З цієї хвилини він почав шукати сурогатні способи самозадоволення свого відрослого до неймовірності хворого самолюбства. Він винайшов собі криве дзеркало, у якому бачив себе грандіозним, а інших – жалюгідними, та, бувало, годинами тішив себе щосили до знемоги.

Але в подібних випадках завжди настає момент, коли стає недостатньо того, що є.

 Одного разу Чмоні спало на думку, що його задоволення буде гостріше, якщо не він сам, а інші тварюки будуть теребити його самолюбство.  Він вирішив шукати шляхи впливу на оточуючих, щоб змінювати їх сприйняття та свідомість на користь собі. Тут він згадав про отруту Піпи і зробив з жабки чарівну пилючку. Озирнувшись навколо, він побачив дятла на трухлявому пні та шпурнув йому в вічі цю пилючку, щоб перевірити її дію. Дятел здивувався, викотив очі, з яких посипалися іскри, і став остервеніло довбати пень, повторюючи: “Чмоня – гегемон, Чмоня-гегемон!” «Працює» – з насолодою подумав Чмоня.

Отже, так від почав засипати у вічі тварюк чарівну отруєну жаб’ячу пилючку, засовувати п’явки їм у вуха, бризкати на хвіст їм болотяною водою, світити у вічі дзеркалом викривленим, після чого вони впадали навколішки перед Чмонею та благали володіти ними як йому заманеться, хоча б і з особливим цинізмом.

Так він підкорював собі селища та міста, царства та держави, доводячи всім, що його не просто бузьок висидів, доки зі своєю зграєю не втулився своєю поганою пикою в прекрасну і квітучу країну-Україну. Побачивши її землі родючі, води прозорі, небо блакитне та людей щасливих і працьовитих, зажадав Чмоня заволодіти цією Квітучою країною, аж його пелька затремтіла. Але в супротив усім своїм очікуванням він зіткнувся з тим, що кордони цієї країни боронить могутній та справедливий велетень – Драгон Летючий з багатьма головами безсмертними, що вогнем спалюють, вітром дмухають та водою плюють, кігтями, що на шматки розривають та крилами, що швидко та високо літають.  А перед кордоном стоїть баба кам’яна та тримає в руках дорожній вказівник, на якому написано: «Прямо підеш – пі*ди отримаєш, праворуч підеш – пі*ди отримаєш, ліворуч підеш – пі*ди отримаєш».

Онімів Чмоня від такої зухвалості, а Драгон Летючий на нього через державний кордон дивиться, одне око примружило та каже:

• Вирішуй швидше, жалюгідне опудало, бо прямо тут та зараз пі*ди отримаєш! 

Визвірився не те Чмоня, гукнув собі на допомогу свою зграю брудну-погану, мороком зачаровану, достав з мішечка чарівної пилючки з отрути жабки та чпурнув її Драгону в очі. Заплющив Драгон очі та дмухнув на Чмоню вогнем пекучим. Почесав Чмоня свою підгорілу плешку та хлюпнув води болотяної Змію на хвіст, а у вічі йому засвітив дзеркалом викривленим.

Запекла битва тривала. Зграя погана, як брудна хвиля, накочувала на Драгона, а він працював по зграї з усіх своїх голів: набираючи чисту воду з річки широкої, промивав їм очі та мізки від пилючки чмоніної; набираючи свіжого повітря, видмухував п’явок з їхніх вух і спалював весь цей бруд вогнем, що очищує. Драгон міцно тримався за свою рідну Землю, але нова хвиля орків знов і знов накочувала, та здавалося, що немає цьому кінця та краю.

І просувалися вони за кордони Квітучої країни, а відважний, але виснажений Драгон відступав… І дісталася зграя брудна, керована Чмонєю, до чистого Озера дзеркального. І побачили вони себе у рівному дзеркалі озера, вперше за часи влади Чмоні, не паскудами жалюгідними, а такими, як вони є – просто тварюками, які мають своє місце та функцію в природі. А Чмоню вони також побачили таким, якім він є – не гегемоном великим, а нікчемою нарцисичною. Вони тепер були здатні осягати сутність речей, подій та явищ і бачити усі спотворення. І відмовилися вони підкорятися будь кому, і вирішили самі обирати, як жити та чого прагнути. Дятел розірвав дзьобом чмонін мішечок з чарівною пилючкою, ведмідь-велетень, вставши на задні лапи, рикнув: «Ха!», та розбив на шматочки чмоніне викривлене дзеркало об його голову, п’явки, дивлячись на таку анархію, самі повтікали світ заочі.

І була велика Рада, що робити зі Чмонею та як відбудовувати мирне життя. Винайшли для Чмоні найгуманніше рішення зі всіх можливих, беручи до уваги його вади огидні.  Драгон Летючий відніс Чмоню на крилах до чарівного лісу на перехрестя семі доріг, де були дорожні вказівники на сім сторін з однаковим написом: «Йди на*уй!», та залишив там вирішувати, який напрям обрати.

А тварини пішли собі додому, виправляючи дорогою всі викривлення світу, бо це вже було їх покликання та місія.

А перед Квітучою країною постало завдання, як зміцнити державу, щоб боронити її від інших чмонь та усілякої нечисті. Вирішили всім миром, що на допомогу Драгону Летючому встануть чотири відьми мудрі, які відають магією – по одної на кожну сторону світу. На півдні створювали силу тепла, світла, кохання та здоров’я, на заході – тверезість думки, аналіз, логіку та ясне бачення ситуації, на півночі створювали стійкість, витривалість, міцність, гнучкість та оптимізм, на сході – силу духу, мудрість, інтуїцію та бездонне джерело життєвої енергії й драйву.

І дуже швидко за допомогою всього Світу в Квітучій країні відновили всі зруйнування та побудували сучасну щасливу країну. І громадяни країни пишалися своєю батьківщиною, а  люди з усього світу приїздили дізнатися, що таке справжня людська гідність, відвага, незламність, сила духу, свободолюбство та людяність. І ми з тобою тут живимо та Життю радіємо!